Чудотворна ікона розп’ятого Спасителя походить з 1740 року. Вона з’явилася побожному і багатому селянину Стефану Рисану у час жнив. Прокинувшись від пообіднього сну, він побачив своїх волів, що стояли на колінах перед сяючою іконою розп’ятого Спасителя, яка висіла у повітрі, невисоко над землею. У 1742 р. митрополит Атанасій Шептицький провів розслідування цієї появи та, звернувшись до Папи, отримав дозвіл коронувати цю ікону срібною короною.
На схилі гори на західній околиці села споруджено собор 3арваницької Матері Божої (архітектори Михайло Нетриб’як, Анатолій Водоп’ян та Ігор Гебура).
У травні 1997 року владика Михаїл Сабрига урочисто освятив наріжний камінь та хрест на місці будівництва собору.
22 липня 2000 року під час ювілейної всеукраїнської прощі єпископи УГКЦ на чолі з кардиналом Любомиром Гузаром, тодішнім помічником Глави УГКЦ, освятили собор Зарваницької Матері Божої.
Зовнішня висота споруди разом із хрестом становить 34,8 м.
Будівлю задумано як дворівневу, з основним наземним храмом на честь Зарваницької ікони Матері Божої та невеликою підземною церквою Пресвятої Трійці.
Винятковим за своїми високими художніми якостями є іконостас Зарваницького собору, виготовлений із біло-сірого мармуру.
Храм Пресвятої Трійці, у якому перебуває Зарваницька чудотворна ікона Матері Божої, збудований у 1754 році. Про дату будови свідчить напис над вхідними дверима. Завершив її будівництво о. Петро Білінський. Сюди були перенесені чудотворні ікони. У 1859 році о. Порфирій Мандичевський відреставрував храм.
Великої шкоди церкві завдала Перша світова війна, практично втративши свій колишній інтер’єр.
У бічних навах-каплицях розташовані чудотворні ікони Пресвятої Богородиці та розп’ятого Спасителя. Окрім чудотворних ікон, у церкві є ще одна реліквія – мощівниця з мощами мучеників раннього християнства. З 1990-х років мощі мироточать. Зафіксовано багато випадків чудесних зцілень.
Під час прощ від храму Пресвятої Трійці до чудотворного місця вирушає багатотисячний похід вірних зі свічками.
Зарваниця – один із двадцяти найвідоміших у світі Марійських духовних центрів.
Історія цього місця сягає 1240 року, коли монах, рятуючись від навали хана Батия, втікав із Києва. Опинившись на березі Стрипи, чернець заснув, виснажений довгою та небезпечною дорогою. Уві сні йому з’явилася Пресвята Богородиця, простягаючи свій омофор. Прокинувшись, побачив перед собою ікону Божої Матері із Дитятком Ісусом, яка височіла над джерелом. Зболений монах, помолившись, обмив свої рани джерельною водою – і вмить одужав. Відтак упав на коліна і щиро подякував за чудесне зцілення, обіцяючи тут оселитися і молитися. А місце, де «зарвав його сон», назвав Зарваницею.
Згодом біля джерела було збудовано дерев’яну капличку, в якій зберігалася свята ікона.
Упродовж травня-липня 2000 р. на місці вхідної брами у Марійський духовний центр зведено нову монументальну споруду – двоярусну Надбрамну церкву Благовіщення.
Перший ярус – це широка центральна та дві бічні арки.
Другий ярус – це безпосередньо Благовіщенський храм. При його північній стіні розташовано іконостас роботи Ярослава Крука, на західній стіні – образ Успіння Богородиці, на східній – Різдво Богородиці. Цей майстер виконав також завівтарний образ Благовіщення.
Надбрамну церкву увінчує чотирипелюстковий купол з хрестом.
Біля джерела, над яким зявилася ікона Матері Божої, у 1894 році споруджено каплицю, у 1960 її знищено. Завдяки старанням отця-митрата Василя Семенюка (нині правлячий архієрей Тернопільсько-Зборівської єпархії), семінаристів та парафіян у 1991 р. Відновлено каплицю біля джерела і Хресну дорогу. Поруч знаходиться каплиця зі скульптурою ченця, який молиться перед іконою Зарваницької Матері Божої. У цій капличці прочани залишають записки зі своїми проханнями.
З нагоди 2000-річчя Різдва Христового посередині площі Марійського духовного центру споруджено скульптурну композицію Зарваницької ікони Матері Божої (скульптори Олександр Маляр, Дмитро Пилип’як, архітектор Данило Чепіль). На гранітному півтораметровому п’єдесталі між чотирма колонами розміщено біломармурову стелу – рельєфне повнофігурне відтворення чудотворної ікони. Композицію завершує корона – як визнання Богородиці Царицею Поділля.
Найвищою спорудою духовного центру є чотириярусна дзвіниця. Її висота із хрестом сягає 75 метрів.
Перший ярус прямокутної форми, інші – восьмикутні.
П’ять дзвонів, встановлені на дзвіниці, виготовлені в Україні та у відомій дзвонарні Фальчинських (Польща). Найбільший з них носить ім’я князя Василька Теребовлянського.
На першому ярусі облаштована крипта, де покоїться перший єпарх Тернопільський Михаїл Сабрига, перший координатор душпастирства для українців в Італії о. Василь Поточняк та меценат Марійського духовного центру Йосафат Стасів; на другому ярусі – музей УГКЦ у підпіллі.
Дзвіниця увінчана куполом.
Хресну дорогу в Зарваниці планував облаштувати ще владика Никита Будка (1877 – 1949), однак його задум втілили лише у 1991 році.
Починається вона ліворуч дзвіниці і піднімається угору до студитського монастиря. Кожна із чотирнадцяти стацій – це одностінна каплиця із чотиригранних кам’яних блоків з гранітною плитою, на якій відображено певний фрагмент хресного ходу Спасителя на Голгофу.
Завершується Хресна дорога символічним Гробом Господнім і каплицями Воскресіння та Вознесіння.
Каплиця Гробу Господнього є штучним гротом, у якому відтворено місце поховання Ісуса Христа.