З нагоди 2000-річчя Різдва Христового посередині площі Марійського духовного центру споруджено скульптурну композицію Зарваницької ікони Матері Божої (скульптори Олександр Маляр, Дмитро Пилип’як, архітектор Данило Чепіль). На гранітному півтораметровому п’єдесталі між чотирма колонами розміщено біломармурову стелу – рельєфне повнофігурне відтворення чудотворної ікони. Композицію завершує корона – як визнання Богородиці Царицею Поділля.
Найвищою спорудою духовного центру є чотириярусна дзвіниця. Її висота із хрестом сягає 75 метрів.
Перший ярус прямокутної форми, інші – восьмикутні.
П’ять дзвонів, встановлені на дзвіниці, виготовлені в Україні та у відомій дзвонарні Фальчинських (Польща). Найбільший з них носить ім’я князя Василька Теребовлянського.
На першому ярусі облаштована крипта, де покоїться перший єпарх Тернопільський Михаїл Сабрига, перший координатор душпастирства для українців в Італії о. Василь Поточняк та меценат Марійського духовного центру Йосафат Стасів; на другому ярусі – музей УГКЦ у підпіллі.
Дзвіниця увінчана куполом.
Хресну дорогу в Зарваниці планував облаштувати ще владика Никита Будка (1877 – 1949), однак його задум втілили лише у 1991 році.
Починається вона ліворуч дзвіниці і піднімається угору до студитського монастиря. Кожна із чотирнадцяти стацій – це одностінна каплиця із чотиригранних кам’яних блоків з гранітною плитою, на якій відображено певний фрагмент хресного ходу Спасителя на Голгофу.
Завершується Хресна дорога символічним Гробом Господнім і каплицями Воскресіння та Вознесіння.
Каплиця Гробу Господнього є штучним гротом, у якому відтворено місце поховання Ісуса Христа.
Монастир у Зарваниці було засновано у 1922 р. старанням митрополита Андрея Шептицького.
Після включення Західної України до складу СРСР монастир закрили, а монахів розігнали. Під час Другої світової війни студити повернулися і відбудували монастир та церкву. У 1944 р. було остаточно ліквідовано монастир та монастирську церкву. На території обителі створили колгосп.
У час підпілля існував підпільний монастир (до 1986 р.).
11 липня 1993 р. недалеко від цілющого джерела, на горі, за стараннями тодішнього ігумена о. Севастьяна, відбулося освячення місця під новий Свято-Троїцький монастир. Невдовзі тут було споруджено монастирський будинок та дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці (архітектор Роман Сулик).
Із 23 червня 2009 р. у монастирі зберігаються мощі пратулинських мучеників.
Каплиця-меморіал зведена у 2016 році на честь загиблих і пропалих безвісти героїв Небесної Сотні та воїнів АТО. Наріжний камінь під її будівництво освятив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ.
У каплиці розміщений інтерактивний монітор, на якому відображається інформація про героїв.
Храм Пресвятої Євхаристії – це так звана велика сповідальниця. У ньому розташовані спеціальні кімнати – розмовниці, де прочани можуть духовно поспілкуватися зі священиком, приступити до Тайн Покаяння і Євхаристії.
Храм освятив владика Василій Семенюк 4 грудня 2011 року.
