«Ви пізнаєте правду і правда визволить вас…» (Ів. 31, 32).
Поняття «правди» і її місця та ролі у суспільстві стояло і стоїть доволі гостро – незалежно у якому часовому зрізі ми живемо. Як цю правду донести, де її шукати, як її боронити, чи є безпечно її свідчити – це були ключові питання формаційної зустрічі керівників закладів загальної середньої освіти та завідувачів дошкільних закладів Підволочиської і Скориківської ОТГ.
Явище профетизму у Старому Завіті і уклад життя з його принципами «око за око, зуб за зуб» у Новому Завіті, перехідною ланкою між якими була постать Івана Хрестителя, розквітло в месіанстві Ісуса Христа, який наголошував, що він не прийшов змінювати закон, а доповнити, і доповнити його великою любов’ю, про яку апостол Павло писав, що якщо вона справжня – то непроминаюча! На цій формаційній зустрічі лейтмотивом були слова патріарха Йосифа Сліпого, який писав, що «християнська Родина і Рідна Українська Школа – це передумови здорового виховання прийдешніх поколінь!», а «Наука – це один з наріжних каменів-стовпів відродження і сили народу…» («Заповіт») і якщо християнська родина буде у гармонії з українською школою – то тільки тоді це стане запорукою успішного будування «рідної хати», про що неодноразово наголошував митрополит Андрей Шептицький у своїх посланнях до свідомої української інтелігенції.
Шукаючи відповіді на поставлені вище запитання, гортаючи сторінки Святого Письма, ми роздумували над євангельськими істинами про світло, яким є Христос і, наслідуючи якого, ми ніколи не будемо ходити у темряві і не будемо рабами гріха «…бо кожен, хто чинить гріх – гріха невільник!» (Ів. 31, 34), а хто є поневолений гріхом, той ніколи не свідчитиме правди, той не має правдивої любові… Бо навіть коли й казатимемо правду, але не матимемо любові, то мимохіть станемо критиканами, а не маючи Божої любові, але маючи загострене почуття справедливості – ми поступово стаємо жорстокими, а навіть маючи добре виховання, але не маючи любові – ми стаємо дволикими! Єдиним гарантом нашої святості (ставили навіть питання чи є важко бути святим?) є Божий Закон, виконуючи який, ми завжди перебуватимемо в Любові – «… заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного!» (пор. Ів. 13, 34).
У духовному житті немає місця для аматорства, лінивства, байдужості, а тільки наполегливість, велике бажання змінювати себе і «великого бажати» будуть тими допоміжниками в особистому зростанні та яскравим прикладом (світлом) для молодого покоління, з якого ми маємо викристалізувати, виплекати провідну українську еліту, яка не буде вдягати вишиванку і розкрадати бюджетні кошти!!! «Дорожні знаки» на шляху до Небесного Царства ми намагалися розгледіти наочно на нашому повсякденному служінні, щоб ми не стали «гробами побіленими» і не були у числі тих, кому забракло «оливи»; ми шукали «цензора в собі», щоб часом від нас не залишилась «сама лиш оболонка».
Ця перша зустріч у такому реколекційно-пізнавальному форматі для багатьох стала приємною несподіванкою, бо живемо у часі, в якому так мало справжньої тиші… І цю тишу, яку лісове птаство намагалося розбавити своїм співом, але насправді додавало цій тиші ще більшого шарму і змушувало кожну душу дивуватися і милуватися, ми «смакували», коли йшли Хресною Дорогою… Вона, ця молитовна стежина, здалася нам дуже короткою, ми навіть не відчули того, що минав час, що сутінки щораз більше сковували наші кроки, а телефонний ліхтарик світив щораз яскравіше, а ми піднімалися вверх, до «Українського Єрусалиму» і кожен мав нагоду попросити у Всевишнього заступництва для воїна-батька-чоловіка-брата, друга чи просто знайомого, ми молилися за одужання поранених, за дар терпеливості і мужності для полонених… і своєю молитвою-жертвою наближали день нашої Перемоги.
Не менше здивування в учасників зустрічі викликав і досвід соціального служіння нашої Церкви, яким поділився ректор Марійського духовного центру о. Володимир Фірман, який, демонструючи досягнення і здобутки у цій царині, ще раз засвідчив, що є запорукою успішного будівництва «рідної хати», що ми втілюємо у життя ідеї Митрополита і намагаємося служити людям у різних площинах, скеровуючи вектори своєї багатогранної діяльності на благо Церкви і народу. Свідченням цього є відкриття багатофункціонального навчально-просвітницького центру, який напередодні було урочисто відкрито і освячено Главою і Отцем УГКЦ Блаженнішим Святославом.
Висловлюємо свою вдячність і шанування очільникам відділів освіти Підволочиської селищної Ради – п. Галині Сакевич та Скориківскої сільської Ради – п. Тетяні Дячук, що дали можливість своїм колегам зачерпнути «живої води», зарядити світильник душі, бо всі ми розуміємо, що
«.. треба жити… це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити і за минулим плакати не варт!»
о. Микола Медюх