Ікона Розп’ятого Спасителя із Зарваниці
Історія однієї з найбільш шанованих ікон Греко-Католицькою Церквою бере свій початок із 1728 року. Мешканець села Зарваниці Стефан Долган, їдучи з села Дарахова додому, знайшов у полі «чорну шухляду», всередині якої лежало шовкове полотно з намальованим образом Розп’яття Ісуса Христа. У 1742 році до Зарваниці прибула спеціальна комісія для дослідження ікони та чудесних зцілень, що відбувалися за її посередництвом. Усі збережені протоколи стосувалися фактів про чудотворну силу ікони Розп’яття Спасителя у більше ніж сорока випадках, які люди спостерігали впродовж 1728 року та 1738-1742 роках.
Декрет спеціальної комісії 1742 року був надісланий до Рима, після чого Папа Римський Бенедикт XIV дозволив київському митрополиту та архиєпископу львівському Атанасію Шептицькому здійснити чин коронації Зарваницької ікони. Того ж 1742 року митрополит Атанасій особисто приїхав до Зарваниці, тут він проголосив ікону Розп’яття чудотворною, а місцевий храм Пресвятої Трійці – місцем для паломництва, а також особисто уклав молитву до ікони Розп’яття Христового. Після завершення спеціального процесу, в знак церковного підтвердження, образ коронували срібною короною та розмістили у святилищі, як запрестольну ікону.
З 1728 року (коли ікону було знайдено) та до 1738 року образ зберігався у невеликому храмі Покрови Пресвятої Богородиці. З 1738 року до 1754 року – у церкві Святого Івана Хрестителя. І вже з 1754 року по 1944 рік – Чудотворна ікона знаходилась в парафіяльній церкві Пресвятої Трійці села Зарваниця, спочатку у бічній наві, навпроти Чудотворної Ікони Пресвятої Богородиці, а згодом вона стала запрестольною іконою у храмі.
Історія ікони
Властиво, чернігівський воєвода Пйотр Міхал Мйончинський (етнічний поляк), отримавши від Спасителя у Зарваниці чудотворну ласку, став найщедрішим меценатом зарваницького храму. За його сприянням у 1742 році було офіційно проголошено чудотворність образу.
Про важливість Святого місця та поширенний культ почитання Ікони Розп’ятого Спасителя свідчили чисельні дари (воти) при чудотворному образі, які вказували на конкретні випадки оздоровлення. За списками 1772-1778 років дорогоцінні дари дали до церкви: фундатор храму П. М. Мйончинський, перемишльський єпископ Йосиф Шумлянський, графи Потоцькі, українські та польські шляхтичі, міщани, селяни з галицького Поділля, Покуття, Волині, Молдови; галицькі та молдовські вірмени. Зокрема, 15 червня 1773 року під чудотворною іконою у знак подяки розмістили срібну корону з викарбуваним на ній написом про отримані ласки: «Від дружини Бережан по моровій заразі (чумі) Ісусові присвячена».
Під кінець Другої світової війни ікона була вивезена до Львова, де безслідно зникла.
Понад 70 років про оригінал не було жодних згадок, однак кілька років тому частину ризи ікони Розп’яття Ісуса Христа віднайшов тернополянин Віктор Чернов. 14 жовтня 2018 року під час Архієрейської Божественної Літургії, на храмове свято Покрови Пресвятої Богородиці в селі Зарваниця, в присутності архієпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василя Семенюка частина ризи ікони Розп’яття була повернута до парафіяльного храму.
Зважаючи на трудність у пошуках оригіналу Чудотворної Ікони Розп’ятого Спасителя, з благословення митрополита Василія, для добра вірних та для поширення і відновлення культу почитання Ікони Розп’ятого Спасителя, було створено копії цього образу. Написав їх іконописець Володимир Свідерський, котрий брав участь у розписі собору Зарваницької Матері Божої, який став головним храмом відновленого Марійського духовного центру.
29 березня у Ватикані, в базиліці Святого Петра, відбулося покутне богослужіння під проводом Папи Франциска. Особливістю його стало перебування там копії чудотворної ікони Розп’ятого Спасителя із Зарваниці. Глава Католицької Церкви поблагословив ікону, а також корону тернового вінка, яка була встановлена на ній. У такий спосіб Папа Франциск відновив почитання чудотворної ікони Розп’яття Спасителя із Зарваниці.
Ікона виставлена для почитання в малій базиліці Зарваницької Божої Матері.
МОЛИТВА ДО РОЗП’ЯТОГО СПАСИТЕЛЯ
(в чудотворній Іконі із Зарваниці)
(Складена Митрополитом Атанасієм Шептицьким у 1742 р.)
О, Пресолодкий Ісусе, Спасителю мій!
Ти зійшов з неба на землю, від Отця Небесного в утробу Пречистої Діви; прийняв людську подобу і переніс всі труди й терпіння задля того, щоб мене взяти знову до неба, з котрого разом з праотцями через нестриманість я був (була) вигнаний (вигнана). Ти не пожалів свого життя, щоб мене через гріх померлого (померлу) оживотворити. Ти був до хреста прикований й дозволив на ньому бути вгору піднесений, щоб я побачив (побачила), яким Ти є добрим, милосердним та милостивим. Ти приклонив Свою Божественну голову, щоб мене поцілувати, розпростер Свої всемогучі руки, щоб мене до Свого серця, палаючого любов’ю, притягнути.
І що ж я на це? О темното, о злобо моя! Я не зумів (не зуміла) побачити любові Твоєї до мене, не прийшов (не прийшла), не прив’язався (не прив’язалася) до Тебе. Я полюбив (полюбила) радше дочасну красу цього світу більше ніж Тебе, несказанне, безконечне добро. Отже, сьогодні, коли споглядаю на Тебе, пізнаю і себе. Тебе як благого, милосердного, а себе грішного. Зрозумівши це, залишаю свій страх, припадаю до божественних Твоїх стіп і з Давидом в покаянні кличу: «Помилуй мене, Боже, по великій милості Твоїй і по множеству щедрот Твоїх, очисти беззаконня моє».
О, всемилостивий Ісусе! Ти дозволив тим, які сюди приходять і відвідують Тебе в цій святій Іконі, щоб вони прозріли: просвіти й мене світлом Твоєї ласки, щоб міг (могла) пізнати всі мої гріхи.
Ти відкрив німим уста: дай і мені, онімілому (онімілій) від сорому і злоби, щоб чистим, сокрушеним серцем визнав (вимовила) всі свої гріхи. Ти очистив тіла прокажених: очисть і мою душу, споганену болотом гріха.
О, Ісусе, безмежна любове! Вислухай благання свого (своєї) слуги (слугині), котрого (котру) ні сріблом, ні золотом, лише своєю неоціненною найсвятішою кров’ю ти викупив. Вислухай мене, кличу із зітханням, і не відверни від мене Свого лиця, щоби знов ворог моєї душі з наругою не сказав мені: «Оце укріпився на ньому (ній)». Дай мені, тут на землі, Тебе в серці, в умі та в устах завжди мати; а потім жити з Тобою у небесному царстві в безконечні віки. Амінь.